Міністр розвитку громад і територій Альона Бабак дала роз’яснення, щодо відключення від централізованого теплопостачання.

Кожного року перед початком запуску опалювального сезону в країні виникають одні й ті ж самі проблеми. Більша частина з них пов’язана із застарілою комунальною інфраструктурою та боргами теплопостачальних підприємств перед національною акціонерною компанією “Нафтогаз України”. Від року до року навіть майже не змінюються населені пункти, проблеми яких стають відомими на всю країну. Зокрема, це місто Сміла Черкаської області. Також особливого розголосу набули проблеми із запуском котелень у містах Новий Розділ і Новояворівськ Львівської області.

Про опалювальний сезон 2019-2020 років та проблеми у сфері житлово-комунального господарства Українські Новини поговорили із міністром розвитку громад і територій Альоною Бабак.

Який стан справ із початком опалювального сезону в різних регіонах?

Уряд зробив  все, щоб цей опалювальний сезон розпочався вчасно у всіх містах України. Комунальні підприємства теплопостачання були готові до календарного старту 15 жовтня.

Щодо включення опалення в житлових будинках, хочу нагадати, що таке рішення приймають органи місцевого самоврядування. Очікуємо, що ці рішення вже прийняті в усіх містах і люди вчасно отримають тепло. У свою чергу Міністерство розвитку громад і територій, на карті, яка щоденно оновлюється, показує динаміку підключення до тепла житлового сектору та соціально-культурної сфери в усіх регіонах.

Цього року ми зробили все для того, щоб не виникало типових проблем з початком опалювального сезону, які до цього повторювалися багато років. Зокрема, урядом прийнято відповідні рішення щодо забезпечення запуску в містах, де тепло виробляють державні теплоелектроцентралі. Ці підприємства знаходяться в управлінні Фонду держмайна і готуються до приватизації або передачі на баланс органів місцевого самоврядування. Вже багато років ці ТЕЦ перебувають у перехідному стані від державної власності до комунальної чи приватної. Ніхто в попередніх урядах не звертав належної уваги на те, що підприємства працювали зі збитками, мали величезні борги за газ і постійно були неготові до початку опалювального сезону. Рішення про те, щоб дати цим підприємствам можливість трохи зменшити заборгованість для отримання номінації й укласти договори з “Нафтогазом”, приймалися із запізненням. Ми знали про цю проблему і подали всі заявки до Кабінету Міністрів України для того, щоб необхідні постанови були вчасно погоджені і щоб цим ТЕЦ дозволили мати рівень розрахунків 60% від нарахованих сум. Ми говоримо про Сєвєродонецьк, Кривий Ріг, Кам`янське, Одесу, Миколаїв. У цих містах цього року опалювальний сезон розпочинається вчасно.

Водночас уряд також розуміє, що ці ТЕЦ  не можуть надалі функціонувати у такому ж стані, тому є задача від Кабміну Фонду держмайна готувати їх до приватизації, щоб наступного опалювального сезону не треба було шукати рішень у форс-мажорних ситуаціях. Сподіваюся, нам це вдасться, хоча процедура продажу є тривалою. Тим паче, що є борги за газ. Наприклад, у Криворізької ТЕЦ більше 1 млрд гривень боргу. Виставити на продаж такий об’єкт можна, але покупців не завжди знайдеш.

Крім того, була прийнята постанова Кабміну з метою допомогти підприємствам теплопостачання Донецької та Луганської областей, які працюють на підконтрольній українські владі території, отримати номінації на газ у законний спосіб без зривання пломб, включення котелень у ручному режимі чи за дзвінком.

Ми фактично дозволили відділити борг за спожитий газ, який сформували об’єкти на непідконтрольній території. На момент початку АТО вони вже мали певну суму боргу, і до сьогодні, при укладанні договору з “Нафтогазом”, завжди враховувався той борг по газу, який підприємства не мають можливості погасити. А він сьогодні складає більше 500 млн гривен. На початок 2015 року це було близько 300 млн гривень. А ще є штрафи й пеня, які “Нафтогаз”, як господарюючий об’єкт, нараховував щороку. Звичайно, підприємство не могло ввійти в опалювальний сезон, забезпечивши належний рівень розрахунків. У них завжди був величезний борг, джерела погашення якого не визначались.

Ці підприємства буквально вже уклали договори з “Нафтогазом” і почали працювати у штатному режимі. А щодо боргів, то вони потребують прийняття окремих рішень. У тому числі Ради національної безпеки й оборони України.

Тобто, якщо говорити про це рішення уряду, то мова про поставки газу на непідконтрольні території, про що писало ряд ЗМІ, насправді не йде?

Мова йде не про газ, а про теплопостачальні підприємства, які надають тепло в Донецькій та Луганській областях і мають статус обласних комунальних підприємств. У цих підприємств історично об’єкти були по всій території однієї з областей. Ці об’єкти й залишилися на тій території, вони у свій час споживали газ. Оскільки вони залишилися, а тепла більше не продавали, то не було з чого гасити борг по спожитому на тих територіях газу.

Підприємства зареєстровані на підконтрольній території, мають тут весь менеджмент, продовжують обслуговувати населені пункти Донбасу, які підконтрольні Україні. Вони повинні були виконувати зобов’язання щодо розрахунків за газ, як усі інші. Тож при визначенні, чи достатній у них рівень розрахунків за газ, їм також зараховувався весь борг, включно з заборгованістю об’єктів, що залишились на непідконтрольній території.

Тобто, газ спожили ще до початку АТО, але борг за нього не був погашений, тому що ми більше не мали контролю за тими котельнями, які лишилися за лінією розмежування. Мова йде про те, щоб дати жителям підконтрольних територій можливість отримати нормальні послуги, а підприємствам – можливість не отримувати додаткових штрафів за споживання газу поза законом, без договорів.

Коли підприємство забирає газ без договору – це порушення законодавства. Ціна газу зростає за несанкціонований відбір. Щоб цього не було ми фактично дозволили не враховувати при визначенні рівня розрахунків цих підприємств тих боргів, джерела погашення яких сьогодні немає.

Більше того, згідно з постановою, Донецькій і Луганській обласним адміністраціям спільно з “Нафтогазом” необхідно зробити інвентаризацію цього боргу, щоб ми могли далі приймати відповідні рішення для врегулювання цього питання. Таким чином, вперше за 5 років, проблема погашення боргів, які виникли на непідконтрольній українській владі території, була не проігнорована.

Які ще проблеми виникли з підготовкою до опалювального сезону?

Ми вперше за декілька років спробували вирішити проблему Сміли. Вивчили детально ситуацію звідки взялися ці борги і чи є можливість без втручання держави врегулювати проблему на місцевому рівні. Дійшли висновку, що цього зробити неможливо. Тому треба було прийняти рішення з боку держави про виділення з резервного фонду коштів, близько 15 млн гривень, для смілянського підприємства ТКЕ, щоби провести оплату частини старої заборгованості та розблокувати рахунки, заблоковані виконавчою службою. Тоді підприємство змогло б отримати номінацію на газ.

Цих 15 млн гривень постійно бракувало для розблокування рахунків підприємства й надання йому можливість укласти договір з «Нафтогазом».

Тут треба відзначити, що всі міністерства діяли злагоджено щодо питання початку опалювального сезону, інтенсивно узгоджували всі необхідні рішення, направляли своїх фахівців. Ми спільно всім урядом змогли прийняти ці рішення вчасно.

У нас залишилась одна проблема. Вона і технічна, і фінансова. Це запуск ТЕЦ у Новому Роздолі й Новояворівську Львівської області. Це унікальні випадки. Ці об’єкти були вилучені з приватної власності й були передані в управління Національного агентства з розшуку й управління активами (АРМА). Воно не є фаховим управителем у сфері теплопостачання, йому надто складно визначатися, що треба робити. Мова йде про ліцензії, регульовані тарифи, підключення до мереж, спеціальні розрахунки, тощо.

У попередньому опалювальному сезоні, коли підприємства запускалися в аварійному режимі після вилучення з приватної власності, там був фактично несанкціонований відбір газу. Відповідно до законодавства, кошти, які люди сплачували за тепло, надходили на спеціальний рахунок. Через те, що на той момент компанія, яка взяла ТЕЦ в управління, не мала ні ліцензії, ні встановленого тарифу, ні договору з “Нафтогазом”, їй не встановили алгоритм розподілу коштів зі спецрахунку, як це діє на інших теплопостачальних підприємствах. Цей алгоритм мав би захищати частину коштів для виплати зарплати працівникам і сплати податків. Фактично гроші всі йшли на рахунок й автоматично перераховувалися на рахунок “Нафтогазу”. Зарплата працівникам не виплачувалась.

На початку цього опалювального сезону люди просто відмовилися працювати через 11 млн гривень боргу по зарплаті. Звідки взяти ці гроші? А оскільки управляюча компанія приватна, то ні область, ні район, ні громада не можуть перерахувати гроші для виплат. Це заборонено законодавством. Це були надзвичайно критичні речі, які треба було врегулювати.

Як уряд підійшов до вирішення цієї проблеми?

Ми з офісом прем’єр-міністра координували роботу губернатора. Він скликав тимчасову комісію для визнання ситуації техногенною катастрофою регіонального рівня. Довго відпрацьовували механізми фінансової допомоги з обласного і районного бюджетів працівникам підприємств. Шлях бюджетних коштів до людей на приватному підприємстві надзвичайно складний.

Потім з’ясувалося, що там є проблеми з постачанням електрики, поривами труб тощо. Тому мобілізували групу працівників комунальних підприємств для того, щоб вони підготували мережі до роботи. Губернатор за рішенням комісії спробував тимчасово покласти обов’язки по розподілу електричної енергії на відділення “Укрзалізниці”. Виявилося, що там немає компанії, яка має відповідну ліцензію.

Розпорядженням голови Львівської ОДА 23 жовтня з резервного фонду обласного бюджету виділено 1,9 млн гривень на здійснення заходів із запобігання виникненню надзвичайної ситуації та зриву опалювального сезону у містах Новояворівськ та Новий Розділ. А 29 жовтня на сесії Львівської обласної ради було схвалено рішення щодо спрямування з резервного фонду обласного бюджету 14 млн гривень на забезпечення запуску опалювального сезону в Новому Роздолі та Новояворівську.

Люди вже бачать, що уряд розуміє цю проблему і вживає заходів спільно з усіма причетними. Вони повірили, що отримають свою зарплату, і також уже з розумінням ставляться до того, що їм треба вийти на роботу і працювати.

Також ми вживаємо заходів, щоб залишалися кошти на зарплату. Всі засоби реагування ми вжили.

Наскільки міністерство й уряд взагалі можуть втручатися в підготовку до опалювального сезону?

Треба розуміти, що у держави практично немає державних об’єктів, які дають тепло. Я назвала проблемні державні підприємства, по них були прийняті рішення. Все решта – це об’єкти комунальної власності, а в деяких ситуаціях – приватної власності. Тому ми лише координуємо. Щоб, у разі виникнення якоїсь системної проблеми, ми змогли ініціювати діалог і координацію всіх центральних органів виконавчої влади, обладміністрацій для врегулювання ситуації.

Але треба розуміти, що питання опалення та постачання гарячої води – це виключно повноваження органів місцевого самоврядування.

У цьому контексті ми як уряд повинні зробити все для того, щоб місцеве самоврядування мало не лише обов’язки, але й можливості виконувати ці функції. Ми плануємо готувати зміни до законодавства для того, щоб повністю передати повноваження щодо встановлення тарифів на тепло, воду, всі комунальні послуги, на рівень громад. Сьогодні встановлює тарифи НКРЕКП, але котрий рік підприємства тепло- і водопостачання, котрі входять до сфери її регулювання, залишаються збитковими. Не відбувається оновлення основних фондів цих підприємств, не здійснюються інвестиції.

Усі проблеми з розрахунками ми бачимо як наслідок неадекватної системи державного регулювання у сфері тепло- і водопостачання. Наприклад, наразі збитки підприємств водопостачання становлять 6,3 млрд гривень. Доходи цих підприємств не покривають витрати. По підприємствах теплопостачання збитки становлять 4,2 млрд гривень.

Органи місцевого самоврядування, які володіють комунальним майном, повинні почати зі стратегії розвитку своїх підприємств. Вони повинні розробити і затвердити інвестиційні плани діяльності цих підприємств на 5 років та в довгострокові перспективі. Це не одноденні рішення. Має бути бачення концепції розвитку систем тепло- і водопостачання на перспективу. Це і так звані схеми оптимізації мереж, які мали би орієнтуватися на те, як буде розвиватися тепло- і водопостачання у населених пунктах. Можливо, окремі будинки треба переводити на автономне опалення. Десь може відбуватися заміна газу на альтернативні види енергії.

Це є повністю сфера управління системами, яка в повноваженнях місцевого самоврядування. Воно повинно мати всі інструменти для того, щоб планувати діяльність своїх підприємств, інвестувати в їхній розвиток і визначати тарифну політику. Будь-яке підприємство повинне мати план діяльності.

Сьогодні ж усе в ручному режимі.

Наприклад, ми ще не знаємо, яка буде ціна на газ на весь опалювальний період. Ми бачимо, що цінова політика має бути стабільною до кінця цього року і це дає певну впевненість підприємствам теплопостачання на початок опалювального періоду. Вони можуть планувати видатки на певний період за умови, якщо споживачі вчасно оплачують послуги, йде робота за планом. Але для підприємств, які хочуть орієнтуватися на інвестиції, нерозуміння вартості таких важливих ресурсів, як газ чи електрика, мінімум на рік є перешкодою для здійснення планових інвестицій в оновлення. Новий уряд почне розробляти політику прогнозування, інструментів, які дозволять нам усім жити в умовах певної передбачуваності зміни цін, які впливають на формування кінцевої ціни на тепло, воду та інше.

Європа давно живе в умовах ринку газу й електрики, і ціна там може змінюватися щодня. Але це ціна на спотових ринках. Великі споживачі газу й електрики не купують ресурси за цінами, які визначаються на щоденних торгах. Вони повинні мати іншу систему укладання довгострокових контрактів, де є передбачуваність ціни мінімум на рік.

Якщо говорити про координацію, як ви оцінюєте співпрацю між центральними органами влади й органами місцевого самоврядування при підготовці до опалювального сезону?

Ми використовуємо інструменти координації, які є у нашій вертикалі. Ми є тими, хто ініціює необхідність координаційних дій на рівні міністерств. Далі рішення приймає Кабмін.

Мінрегіон відповідно до закону координує діяльність обласних адміністрацій щодо початку опалювального сезону. У першу чергу, ми починаємо співпрацю з керівниками обласних державних адміністрацій та “Нафтогазом”, який надає нам статистику щодо кількості укладених договорів на постачання природного газу у розрізі областей. Ми в оперативному режимі спільно визначаємо, чи є проблема у тому чи іншому населеному пункті або з тим чи іншим виробником теплової енергії.

Зараз відбулась зміна влади, були проблеми, тому ми були змушені виходити на рівень місцевого самоврядування напряму. Був перехідний період. Десь були призначені губернатори, десь їх не було. Ми не чекали, поки когось призначать і працювали напряму з органами місцевого самоврядування.

Але варто зазначити, що відповідно до закону Мінрегіон відповідає виключно за координацію роботи з обладміністраціями. Також ми виступаємо ініціаторами певних рішень на рівні уряду.

Які проблеми можуть виникнути безпосередньо в ході опалювального сезону?

У першу чергу можуть виникнути проблеми фінансового характеру, пов’язані з розрахунками споживачів за теплопостачання. Наприклад, є такий нюанс як касові розриви. Майже усі підприємства тепло- і водопостачання купують електроенергію, сплачуючи аванс за наступний місяць. Постачальник електроенергії обирається за тендерною процедурою. Коли водоканали й ТКЕ почали укладати угоди із такими постачальниками, виявилося, що ніхто не хоче працювати по факту надання послуг. Всі хочуть мати аванс – і підприємства змушені були укладати такі договори.

Однак, відповідно до законів про житлово-комунальні послуги та теплопостачання, споживачі платять за фактично надані послуги. Більше того – вони як правило розраховуються до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Виходить, що підприємство повинно знайти кошти для виплати авансу. До того ж не всі споживачі вчасно оплачують спожиті послуги. Субсидії у грошовій формі перечислюються одержувачам наступного місяця. Виходить, що є затримка в отриманні коштів підприємствами від споживачів. А рівень розрахунків перед “Нафтогазом” за спожитий природний газ не повинен бути меншим ніж 90% за всіма укладеними договорами. Підприємства працюють лише для того, щоб розраховуватися за газ. Сьогодні у структурі тарифів на тепло більше 80% тарифу становлять витрати на газ та електрику. Те, що лишається – інші витрати.

В тому числі й зарплати, і витрати на модернізацію…

Немає модернізації, забудьте. Більше того, є проблемні моменти, коли тариф на етапі встановлення планувався з інвестиційною складовою, але внаслідок зміни цін на газ, неналежної платіжної дисципліни споживачів вийшло так, що за рік дії тарифу підприємства не виконали інвестиційну програму. Наприклад, візьмемо Вінницю. НКРЕКП вилучило із тарифу підприємства кошти на інвестпрограму тому, що вона не виконана. Кошти, що мали піти на неї, були використані для погашення старих боргів.

Станом на 1 жовтня всі українські підприємства теплопостачання мають борг за газ у розмірі 35,8 млрд гривень, з яких 9,8 млрд гривень – штрафи й пеня. Ці кошти включаються в алгоритм розподілу грошей, що надходять на спеціальні рахунки підприємств від споживачів. Тобто, підприємство має забезпечити щонайменше 90% розрахунків за поточне споживання і сплатити частку боргів попередніх періодів. Якщо підприємство прострочує оплату зараз – включаються нові штрафи й пеня.

Як можна зарадити цій ситуації?

Уряд має відпрацювати до Нового року стратегічне рішення щодо цих боргів. Фактично 90% всього споживання тепла припадає на населення, яке заборгувало підприємствам теплопостачання 14,8 млрд гривень. Проте борг підприємств теплопостачання – 26 млрд гривень! А ще ж штрафи й пеня. Навіть якби всі споживачі змогли сплатити борг, або реструктуризували його – усе-одно залишається величезна сума боргу без будь-якого джерела погашення. У тарифи ці борги ми перекинути не можемо.

Аналогічна ситуація з підприємствами водопостачання. Вони мають 5,7 млрд гривень боргів за електроенергію. Щоправда, населення винне їм за воду 4 млрд гривень. Якби споживачі заплатили за воду, ситуація з водоканалами була би кращою, тим паче, що водоканали мають й інші категорії споживачів. Тут можна розпочати діалог зі споживачами щодо реструктуризації заборгованості.

Але і там є розрив. Це ж я називаю борги лише за газ і електроенергію. А ще є реагенти, зарплата… До речі, в комунальній сфері в середньому працівники отримують зарплату на 22% меншу, ніж середня по виробничих галузях в Україні. Люди звільняються з цих підприємств. Ідуть затримки із виплати зарплат. Фактично немає інвестицій, немає розвитку.

Думаю, що наш головний пріоритет – для початку розвитку систем тепло- і водопостачання, доведення їх до оптимального стану, необхідно вирішити питання боргів. Це системне, мультисекторальне питання. Узгодження мають відбутися між багатьма учасниками, в тому числі й у Кабміні. Крім того, в енергетиці у нас величезна частка приватного сектору з генерації електроенергії. Усі мають працювати разом. Ми повинні розробити план роботи щодо старих боргів, щоб далі визначитися із подальшим розвитком підприємств тепло- та водопостачання. Зараз про розвиток і не мовиться, бо все іде на погашення старих боргів.

Наскільки у таких умовах раціональною є відмова від централізованого теплопостачання?

Думаю, люди просто приймають ситуативні рішення. Їм набридло чекати, коли послуги теплопостачання стануть якіснішими. Вони вже платять за високими тарифами, а очікуваної якості немає. В першу чергу людина думає, що, відключившись від централізованої системи, вона буде мати тепло й розуміти, за що вона платить. Тут мало було комунікації з людьми щодо того, що ми живемо у ситуації погашення старих боргів. При цьому рівень поточних розрахунків населення сягає 87-90%.

Тож рішення про відключення від централізованої послуги зрозумілі, але стратегічно хибні.

З технічної точки зору, якщо люди переходять на індивідуальні газові котли, то вони повністю стають залежними від газу. У централізованій системі можна диверсифікувати джерела отримання енергії. Теплоносій іде по одній трубі. Не важливо, в який спосіб він був отриманий. Коли люди переходять на газ, то вони ставлять котли і залежать тільки від газу.

Ще один аспект – технічно-екологічний. Коли котел стоїть у кожній квартирі, кудись мають відводитися продукти горіння. Часто вони виводяться просто через отвір, наприклад, під вікном, і йдуть від однієї квартири до іншої. Люди не звертають на це уваги. Багато будинків так переобладнали свої системи, перейшовши на газові котли. Фактично усі знаходяться в чаді. Чи вимірюється рівень забруднення біля цих будинків – невідомо.

Насправді це страшно. І з точки зору безпеки, і з точки зору екології.

Стосовно переведення на електричні котли (адже не всі будинки з огляду на поверховість можна перевести на газові котли), то люди мають невірні цінові сигнали з ринку електроенергії, що у них завжди буде така ціна як зараз. Але ми розуміємо, що формування ціни на електроенергію залежить від ціни на ринку і може коливатися. Зовсім не факт, що опалення від електрокотла буде економнішим і вигіднішим, ніж опалення від газового котла або котельні централізованого теплопостачання.

Ми живемо в умовах невірних економічних, технічних сигналів для людей, які приймають рішення від’єднуватися від централізованого теплопостачання ситуативно. Треба, щоб місцева влада пояснювала ці питання, дивилася, де можна відмовитися від централізованого опалення, а де це робити не варто. Це робота органів місцевого самоврядування. Вони повинні поставити розробку схем оптимізації теплопостачання у пріоритет. Але цього мери не роблять. Вони живуть від опалювального сезону до опалювального сезону.

Це системна проблема. Ми зараз спробуємо розробити стратегію розвитку систем теплопостачання в Україні. У нас є концепція щодо теплопостачання, а щодо водопостачання, то й концепції немає. Будемо переходити до надання рекомендацій органам місцевого самоврядування.

Якщо говорити про зменшення сум у платіжках, то у нас діє програма “теплих кредитів”, на яку в проекті держбюджету на наступний рік закладено 400 млн гривень. Чи вистачить цієї суми для безперебійної роботи програми, особливо якщо врахувати, що Фонд енергоефективності працює лише з ОСББ?

Фонд енергоефективності має набагато більший ресурс, ніж програма “теплих кредитів”, на його фінансування закладено 1,6 млрд гривень, ще 100 млн євро надав Європейський Союз й уряд Німеччини. Нині фонд уже має 7 заявок. Це дійсно ОСББ. Ще близько 100 заявок готуються до подання.

Процедури фонду складні, вони так визначені законом. Це були вимоги донорів, які допомагали із запуском установи й виділили кошти на його фінансування. Ми будемо намагатися їх дещо спростити. Можливо, розширити співпрацю з фондом на індивідуальні будинки. Можливо, ми також спробуємо розширити фінансування фондом загальнобудівельних заходів, тому що деякі будинки не можуть проводити енергомодернізацію доки не посилять конструкції. Брати кошти на це немає звідки.

“Теплі кредити” мають залишитися як перехідна програма фінансування до переведення усіх споживачів у багатоквартирних будинках на програми фонду. Це як один зі стимулів створення ОСББ. Фонд працює з інституційним суб’єктом, який має юридичну особу, рахунок. Це запобіжник зловживань при виділенні бюджетних коштів на заходи з енергоефективності. Нам треба було прибрати будь-яких посередників із процесу.

Якби зараз усі існуючі ОСББ – а їх 33 тисячі – пішли до фонду, то це вже було би суттєве зменшення енергоспоживання. Тому навіть серед об’єднань треба просувати ідею фонду. Якщо люди будуть бачити, що ОСББ створюються, функціонують, подали заявку до фонду, отримали компенсації та ще й менші суми у платіжках, – це буде більш показовий приклад для інших, ніж розмови чиновників.

Раніше Фонд енергоефективності заявляв, що зможе обробляти 3 тис. заявок на рік. Навіть з існуючими ОСББ роботи йому вистачить років на 10…

Давайте ми отримаємо 3 тис. заявок. Як тільки ми їх отримаємо і побачимо, що у фонду не вистачає рук обробити ці заявки – ми зробимо все, щоб там були і гроші, і робочі руки. Аби ці заявки були. Поки що ми з вами говоримо про 7 заявок, але не 3 тисячі.

Якщо говорити про водопостачання, то однією із проблем є відсутність централізованого постачання води у більшості сіл країни. У програмі дій уряду на 5 років зазначається, що її намагатимуться вирішити. Яким чином це можна зробити?

Дійсно, централізованим питним водопостачання забезпечено 30% сільських населених пунктів. З водовідведенням страшніше, його практично немає. Усього 2,5% сільських населених пунктів мають централізоване водовідведення.

Що стосується сільського водопостачання, то це проекти оснащення системами населених пунктів, у яких проживає від 2 тис. осіб. Але у нас небагато сіл мають таке населення.

Наразі Мінрегіон не адмініструє програму забезпечення  питного водопостачання у селах. Тому не можу коментувати цей аспект.

Як правило, міністерство адмініструвало загальнодержавну у програму “Питна вода України”. На жаль, на цю програму в держаному бюджеті на 2019 рік не було передбачено видатків.

У 2018 році, коли на цю програму з державного бюджету було виділено 200 млн гривень, то органи місцевого самоврядування активізувалися й почали її співфінансувати. Програма почала дуже добре діяти. Було реалізовано 38 проектів, у тому числі: будівництво та реконструкція водозабірних споруд із застосуванням новітніх технологій – 18 проектів; будівництво та реконструкція водопровідних та каналізаційних очисних споруд із застосуванням новітніх технологій та обладнання – 9 проектів; упровадження станцій (установок) доочищення питної води у системах централізованого водопостачання – 11 проектів. Тому шкода, що ми не можемо знайти ресурсу на її продовження.

У суспільстві ще недостатньо усвідомлена необхідність якісної питної води для життя, здоров’я. І наша задача як міністерства – почати формувати розуміння суспільством важливості якісної питної води.